[:ua]
Проблема прав людини багато в чому є проблемою обмежень прав людини. Досить легко домовитися про визнаному усіма переліку прав, значно важче визначити межі допустимого для суспільства втручання влади в права людини. Є права людини, які не повинні обмежуватися ні за яких обставин. Їх небагато: — свобода від катувань, — свобода від рабства, — свобода думки, — право на справедливий суд і ряд процедурних прав. Для більшої частини прав і свобод обмеження допускаються. Однак влада не повинна обмежувати права людини з власної волі. Влада може обмежувати права людини тільки в наступних випадках. По-перше, якщо втручання влади в права людини відповідає нормам закону. Це означає, що будь-яке обмеження прав людини має чітко прописуватися в законі. Якщо в законі відсутня точна вказівка ??на можливість конкретного обмеження, то введення його буде порушенням прав людини, незалежно від особи або органу, який розпорядився про введення обмеження, його суспільної користі і т.д. Таким чином, поза законом будь-яке обмеження неправомірно. По-друге, влада може обмежувати права людини тільки для захисту цих громадських інтересів і тільки в разі захисту чітко визначеного суспільного інтересу. Як загальноприйнятих суспільних інтересів, для дотримання яких допустимі обмеження прав людини, можуть виступати національна безпека, економічний добробут країни, громадський порядок, життя і здоров’я людей, громадське здоров’я та моральність. Важливо розуміти, що сукупність суспільних інтересів, що виправдовують втручання влади, для кожного з прав людини різна. Наприклад, ми можемо погодитися, що заради економічного добробуту країни суспільство може дозволити державі в певних випадках порушувати таємницю листування. Але навряд чи ми можемо дозволити владі порушувати свободу віросповідання, керуючись тими ж інтересами: неможливо раціонально пояснити яким чином реалізація свободи віросповідання може завдати шкоди економічному добробуту країни. По-третє, що вводяться владою обмеження прав людини повинні бути припустимі в демократичному суспільстві. Ми можемо уявити, що втручання влади в права і свободи допускається законом, що воно сприяє захисту суспільного інтересу, але при цьому вводиться обмеження невідповідно, воно веде до фактичного применшення ограничиваемого права. Наприклад, можна уявити, що закон про мітинги і демонстрації допускає введення деяких обмежень на їх проведення, що раціонально обґрунтовується інтересами державної безпеки, охорони громадського порядку, захистом життя, здоров’я, моральності, прав та інтересів інших осіб. Можна уявити, що в число обмежень, що вводяться законодавці включать заборону на мітинги поблизу будівель, займаних органами державної влади. В цьому випадку ми матимемо і закон, і обгрунтування обмеження захистом громадських інтересів. Однак свобода мітингів буде зведена нанівець: своє невдоволення органом влади громадяни зможуть висловити далеко від місця перебування тих, хто виніс не влаштує їх рішення. Для диктатури подібна заборона логічний, для демократичного суспільства неприпустимий. Визначення меж допустимого для демократичного суспільства втручання влади в права людини — одна з найскладніших проблем в сфері прав людини. Доктор Сатти Хакем Альфаез, представник Міжнародної організації «Щит» на Близькому Сході і півночі Африки.
[:]